Вільне місто

День Звільнення Маріуполя від проросійських терористів– важлива дата в житті кожного маріупольця і українця. Саме це місто вирішувало подальші розвитки сценарію “русской весны” на Сході України. 13 червня стало переломним моментом у гібридній війні Росії проти України. черные человечки в мариуполе

З середини квітня місто контролювалося проросійськими бойовиками. Тут не було ніяких силових структур, які були під командуванням української влади. Хтось перейшов на бік окупанта, а хтось просто втік. Майже три місяці вулиці були майже пусті, магазини пограбовані, а банки закривалися.

Спогади за той час вже дещо розмиті, проте в пам’яті завжди вискакує картинка, де я бачу вбитого терориста на виїзді з міста і чорний дим від спалених шин в центрі міста. Відчуття чогось досі не знайомого і страх за своїх друзів і знайомих, які жили близько до тих недолюдей. А ще незламна віра в те, що зовсім скоро прийдуть наші і виженуть тих виродків, які нищать моє місто. черные человечки в мариуполе 2

Проте “не довго музика грала”. 13 червня люди прокинулися від пострілів в самому центрі міста. Я добре пам’ятаю це відчуття, ніби в середині тебе щось б’є і кожного разу ти здригаєшся від того знову і знову. Спочатку зі страхом слухала постріли і вибухи, а потім з цікавістю спостерігала, як через мій двір перебігали наші хлопці. Я жила і живу в самому епіцентрі тодішніх подій. За два будинки від блокпосту загарбників по вул. Георгіївській, яку ті виродки перейменували в героїв 9 травня, та ненадовго. В цей день з чітко відпрацьованими планом і діями, тоді ще батальйон “АЗОВ” в складі 150 бійців, батальйон Дніпро та підрозділи поліції звільнили місто від загарбників. Спецоперація тривала з 4-ї ранку і приблизно до 14-ї години дня. Коли стихли постріли, стихла і тривога. Прийшло розуміння, що все скінчилося. І чомусь не було ні єдиної думки про те, що перемогли терористи. Не маючи великої кількості озброєння і техніки, добровольці звільнили місто від окупантів. Терористи захоплені, будівлі очищені. Місто почало дихати вільно. АЗОВ парад у Маріуполі бронетехника

Декілька разів п’ятий президент України Петро Порошенко наголошував на тому, що місто було звільнено без участі АЗОВу і що хлопців тут не було. За його словами місто звільнили “Дніпро” та спецпідрозділи МВС. Проте як би Порошенко не намагався доводити це людям, кожний в місті знає, що саме завдяки чітким діям азовців, які здійснювали штурм позицій, місто повернулося до України. Бій за Маріуполь для деяких бійців став першим серйозним випробуванням на міцність та мужність.

2019 року буд святкуватися п’ята річниця Звільнення Маріуполя від проросійських бойовиків, за цей час завдяки саме АЗОВу в місті збільшилася кількість проукраїнських осередків для молоді. Почалася активна лагідна українізація. Проводяться вишколи, семінари, лекції для патріотичного виховання нового покоління. АЗОВ парад у Маріуполі

13 червня можна вважати другим днем народження Маріуполя, який традиційно відмічається з почестями. Площа Свободи стала головною сценою, де щорічно відбувається парад спецтехніки полку АЗОВ, святковий концерт і змагання, де бійці демонструють високоякісну спортивну підготовку. Важливий день кожного маріупольця, котрий пережив жахливі події 2014 року, кожного бійця, який визволяв місто.

Всі мають пам’ятати і розуміти важливість цих подій. Повинні зрозуміти, що влада допустилася катастрофічної помилки вважаючи, що мітинги, які проводилися на початку весни – мирні. Помилилася влада і тоді, коли після подій 9 травня вивела з міста військових і дозволила провести псевдо референдум за “ДНР”. І досі допускається помилок, не розуміючи того, що це найважливіший день в новітній історії міста. АЗОВ парад у Маріуполі 2

Це свято для теперішнього і майбутнього покоління. Кожна людина має знати своїх героїв, свою історію. І ми маємо змогу бути присутніми на такому заході. П’яту річницю звільнення міста маріупольці мають святкувати гучно, щоб показати, що ми пам’ятаємо і небайдужі до тих подій і людей, які ризикували своїм життям заради міста на березі моря. Адже це важливо для кожного з нас і для майбутнього покоління.

Альона Гаврілішина